© 2014 — 2019 MADE IN UKRAINE
Слідкуйте за нами
22 березня 2019

Ігор Лильо: «Одна з найкращих речей, які ви можете зробити у Львові — це спробувати тут загубитися»

Коли команда Made in Ukraine виношувала ідею путівника по Львову, вона чітко знала, що ніхто краще за Ігоря Лильо, відомого історика та гіда, про це місто не розкаже. Напередодні презентації путівника ми поспілкувалися з автором і… відкрили ще один, особливий, маршрут по Львову. Так буває, коли розмовляєш з людиною, безмежно закоханою у свою справу та своє місто!

Львів, у якому «ще люди живуть»
Ігоре, маючи за плечима чималий досвід роботи над путівниками, розкажіть, у чому особливість гайду Made in Ukraine?
Made in Ukraine має формат, який відрізняється від моїх попередніх робіт. У нього більш прикладне та практичне значення, він не обтяжений великою кількістю фактажу, який іноді може виявитися для туриста зайвим. В путівнику витриманий баланс практичної інформації та історії. Він заохочує людину до певних речей і дає можливість самостійно відкрити для себе місто. Я часто кажу своїм туристам — одна з найкращих речей, які ви можете зробити у Львові — це спробувати тут загубитися (посміхається). І якщо вам це вдасться — то ви відкриєте для себе багато цікавого. Я думаю, що путівник від Made in Ukraine сприяє тому, що людина, гуляючи від одного місця до іншого, може обирати, що їй ближче та цікавіше. 
Я намагався розробити маршрути таким чином, щоб вони давали можливість людині побачити як найзнаковіші об’єкти Львова, так і ті, які ще не захоплені основною масою туристів. Зрозуміло, що без площі Ринок ми не обійдемося, але я намагався скерувати в той Львів, який має певний шарм, і в якому, як я люблю казати, «ще люди живуть». 
Привідкрийте завісу, що це за куточки Львова?
Одного разу дуже відоме видання попросило мене назвати 10 місць, куди у Львові не ходять туристи. Я їх назвав, і, підозрюю, ті люди, які там живуть, мене б зараз впіймали і побили (сміється). Бо з того моменту там побувало дуже багато туристів. Але якщо говорити серйозно, то я дуже люблю дільницю, що має назву Кастелівка або Байки. Це район однородинних вілл, який формувався з кінця 19 до першої половини 20 століття. В цьому районі я б усім рекомендував подивитися так званий будинок-фортецю (офіційно — це вулиця Чупринки 50-52). Я думаю, що будинок розповість про цей район дуже багато цікавого та пізнавального. І вілли поруч дадуть відповідь на те, чим був той Львів, який найбільше люблять львів’яни. Це справді ще не «попсове» місце, бо, будемо відверті, Ратушою вже нікого не здивуєш.
Ігоре, а чи актуальним залишились ваші відомі маршрути, як скажімо, «Нічний бургомістр»?
Деякі його елементи можна знайти в путівнику. До прикладу, маршрут нічного бургомістра так чи інакше проходить біля площі Ринок, вулиць Вірменська і Староєврейська. Звичайно, важко написати путівник, не включаючи туди таких об’єктів, як Ратуша чи Домініканський собор. Але в цьому і є своєрідний виклик для мене — на ніби-то знаній вздовж і впоперек території відшукати нові незвідані місця. 


«Старенький трамвай»
В одному з інтерв’ю ви сказали, що Львів належить до тих міст, де є душа, де ти можеш себе знайти. А є якесь конкретне місце у Львові, де найбільше можна відчути цю душевність?
Таких місць є кілька, і я б хотів залишити їх для себе (посміхається). Та якщо говорити взагалі, то я дуже люблю влітку, за доброї погоди сісти на велосипед і поїздити по такому районі, як Підзамче. Воно не може похвалитися особливою архітектурою (хоча теж є свої «перлинки»), я люблю Підзамче за особливу атмосферу. 
Можу також дати дуже добру пораду усім людям, які коли-небудь до нас приїдуть. Я не писав цього в путівнику, але рекомендую дуже особливий маршрут — сісти в трамвай № 2 і проїхати повне кільце. І коли ви будете їхати вулицею Чупринки (від зупинки «Вулиця Мельника» і до кінцевої) — увімкніть на плеєрі пісню «Пікардійської терції» — «Старенький трамвай». Я думаю, що вам стане зрозуміло дуже багато речей і про Львів, і взагалі…
Існує думка, що львівський гастротуризм — кращий в Україні. Ви погоджуєтесь з цим?
Я думаю, що термін «кращий» — дуже суб’єктивний, я б назвав його найоригінальнішим серед гастрономічних регіонів країни, які справді вміють дивувати. Поряд зі Львовом стоїть Закарпаття, і, останнім часом — Бесарабія, Полтава… Але львів’яни були першими, хто започаткували сильний гастрономічний рух і «Клуб Галицької кухні». Я не можу сказати, що Львів зараз знаходиться на першому місці, але те, що не пасе задніх — 100%!
Ви старанно вивчали львівську кухню з історичної точки зору… Чи багато є страв в історії Львова, які ми ще до сих пір не скуштували?
Ми взагалі ні однієї довоєнної страви не спробували, бо відтворити смак навіть того, що було 50 років назад — вже практично неможливо. З часом продукти змінюються за своїми технологічними, технічними нюансами… Але залишається важливим інше — страви, які готувалися згідно сімейних традицій на Різдво, Паску… Це те, що нам вдалося зберегти, і мені б дуже хотілося, щоб навіть в новому технологічному вигляді, при використанні сучасного обладнання, ці страви продовжували жити і бути на столах львів’ян!
У Львові особливе ставлення до гастрономії, чи не так?   
Так! Щоб стало зрозуміліше, скажу наступне: я не знаю інших міст України, де можна почути стільки пісень про страви та локальні продукти. Наприклад, є така трагічна пісня про кохання «Про панну Францішку і кишку». Це історія про дочку м’ясника, в яку закохався молодий хлопець. Але батькові дівчини він не подобався. Парубок, щоб якось піддобритися до тестя, щодня у нього купував кишку. І в пісні є такі слова: «Навіть якщо ти будеш щодня купувати ту кишку, то все ж не отримаєш панну Францішку». А трагічною історія стала, бо молоді люди все ж таки один одного дуже любили, і зрозумівши, що батько не дасть згоди на їх шлюб, взяли ту кишку, напхали в неї отрути, наїлися і померли. Такі собі львівські Ромео,  Джульєтта та кишка…
Є маса пісень про львівське пиво, а композитор Анатолій Кос-Анатольский мало гімн не написав про цей напій!
А що, на вашу думку, є гастровізитівкою Львова?
У туристів свої смаки, але львів’яни точно не можуть уявити себе без сирника, кави по-львівськи, флячок, яворівського пирога…

Сезон круглий рік
Не секрет, що Львів — українське місто, яке можна назвати найбільш європейським. Що на вашу думку, являється сильними сторонами міста у сфері туризму, а де ще треба трохи надолужити?
Я б не говорив, що Львів — найбільш європейське місто, бо дуже легко бути таким, коли ти де факто знаходишся в цій європейській парадигмі все своє існування.  Я, наприклад, хочу зробити великий комплімент Києву — за останні 15 років місто стало дуже європейським. Я його пам’ятаю зовсім іншим. Київ дуже швидко європеїзується, а Львів просто за цим спостерігає. Ми не стали європейським містом, ми ним були.
Що стосується проблем у сфері туризму, то найбільших їх є три. Перше — це транспорт і добирання до Львова: закритість кордону, великі черги, недостатня кількість літаків та доріг, по яким би можна було до Львова доїхати. Взагалі, подібні проблеми стосуються всієї країни, але Львів, відчуває це найгостріше. Друге — це внутрішньольвівський громадський транспорт, якому туристи лише додали навантаження. Третє — мені б дуже хотілося, щоб львівські музеї та заклади культури були ще якісніші. Вони і так хороші! Ви, до прикладу, знаєте, що часто на півроку вперед неможливо купити квитки в театр?! Тобто для львів’н та туристів ця культурна сфера дуже актуальна, а тому хочеться «ще більше, і ще якісніше».
Усе решта — у нас на порівняно хорошому рівні. Не можна говорити, що бракує сервісу — його завжди буде бракувати, там межі ніякої немає. Зате у Львові немає такого рівня злодійства, як, скажімо, у деяких туристичних центрах Старої Європи. Ми не маємо такої проблеми зі смогом, як мають деякі міста півдня Європи. 
Окремо ще хочеться сказати про цінову політику та подачі, які в закладах України і у Львові зокрема, на достатньо хорошому рівні…
Тут дуже двояка ситуація. Коли через місто проходить величезний потік туристів, дуже важко втримати гастрономічну якість в ресторанах. Я притримуюсь думки, що чим менший заклад — тим він якісніший. 
У Львові нам дійсно вдається зберегти нижчу ціну в ресторанах, ніж в багатьох інших містах — і це дуже добре! Так відбувається за рахунок великої кількості гостей, а не сезонності, коли головне заробити гроші за літо, а далі — «трава не рости!» До речі, про сезон. Коли у 2000-х у Львові зароджувався туристичний рух, сезон тривав приблизно 5 місяців, зараз — 11. Найспокійніший місяць без туристів — це лютий. Львів цілий рік має що запропонувати своїм гостям. 
Але хочу зазначити, що минулий сезон був не самим успішним, ми втратили близько 30% українських туристів. Знаєте чому? Тому що з’явилося дуже позитивне явище, яке називається безвіз. Люди, які раніше їздили до Львова, як своєї Європи, нарешті почали виїзжати за кордон, дивитися світ. І це дуже добре! Бо, повертаючись звідти, вони почнуть ще більше вимагати відповідного сервісу в себе вдома. Це новий виклик, який стоїть перед Львовом.
Ігоре, як самі львів’яни відносяться до туристів? Чи готові вони бачити таку кількість людей на своїх вулицях, як скажімо у Парижі? 
Відносяться по-різному. Є львів’яни, яким це дуже подобається, є ті, які настроєні проти, згадуючи спокійні часи, коли можна було вийти в центр на кавусю, зустріти когось зі знайомих… Причому останні дуже люблять їздити по Європі, і я завжди їм кажу: а ви не думаєте, що ви теж комусь там заважаєте? Але, насправді, останній рік я бачу, як у нас почали інтенсивно працювати над тим, щоб реально показати львів’янам, що туризм позитивно впливає на їх життя. 
Гід — це не тільки високоосвічена людина, а ще й тонкий психолог. Як вам вдається знаходити мову з будь-яким туристами?
Коли я працюю зі своїми колегами, або учнями, я їм завжди кажу, що набагато важливішим професійним навиком є слухати, а не говорити. Тому що ми вже в перші хвилини знайомства з людьми повинні визначити, що вони шукають, які у них пріоритети. Ми мусимо знайти з ними спільний інтерес, незважаючи на те, хто перед нами: професор фізико-математичних наук, хлібороб, шахтар чи водій. Це важко, але можливо. Якщо гід — добрий психолог, йому це вдасться. І ще одне, попри всі наші складнощі роботі, гід обов’язково повинен любити людей!

Бесіду вела Олена Бутенко
 

Коментарі